Натюрморт

Натюрморт, як окремий жанр, існує тільки в живопису. На перший погляд здається, що навіть об'єкти, тематика натюрморту ставлять його на нижчий щабель порівняно з усіма іншими жанрами. А втім це не так. Саме на прикладі натюрморту найлегше ознайомитися з чарівною силою живопису, яка малоцікаве в житті робить цікавим у мистецтві.

Подібно до портрета, пейзажу натюрморт має свої особливі засоби впливу на настрій і думки глядачів. Звичайно, що людина, її складний духовний світ, найрізноманітніші образи природи відкривають перед живописцем ширші можливості зацікавити і зворушити глядача, ніж зображення «мертвих речей». Та натюрморт дає змогу переконатися, що в живописі не тільки об'єкт зображення, а й те, як він змальований, визначає зміст твору. Проблема форми в натюрморті у зв'язку З обмеженістю його «літературного» змісту стає першорядною.

Як правило, натюрморти малюють безпосередньо з натури. Починає живописець з того, що «ставить» натюрморт: тобто відбирає і розташовує предмети на свій смак. Від цього залежить більше, ніж може здатися.

Речі, дібрані для натюрморту, можуть приваблювати красою форм і кольорів. Наприклад, улюбленим об'єктом майстрів натюрморту є квіти. Відтворені живописцем, вони збуджують приємні почуття глядачів. Але нерідко в натюрмортах бачимо побутові речі, які особливою красою не прикметні. Проте кожна така річ має своє практичне призначення і, зосередивши на ній увагу, можна викликати спогад про обставини, в яких вона вживається чи застосовується. Натюрморт, на якому зображено смачну їжу, здатпий викликати апетит, знаряддя праці — бажання працювати і т. д.

Для кожної людини залежно від роду її занять і характеру є речі, особливо дорогі і милі. Ці речі — вірні супутники, що нагадують хазяїнові про радощі і про горе, яких він колись зазнав. Наодинці З ними є про що згадати. Хіба вони «мертві», ці речі, коли в них є частка душі того, хто їх зробив, того, кому вони служили вірою і правдою? В різний час не лише в окремих людей, а й у цілих суспільних верств є свої улюблені речі. Не дивно, що досконалі «портрети» таких речей здатні і зацікавити і зворушити певне коло глядачів.

Речі можна розмістити так, як буває в житті. Приміром, змалювати стіл, на якому стоїть букет квітів чи ваза з садовиною, чайні чашки. Але можна і навпаки — взяти речі, які ніколи не стоять поруч. Втім, що б не обирав, як би не Зіставляв свої об'єкти живописець, завжди в нього є певна мета. Коли він не хоче викликати в глядача якісь асоціації, то вибирає предмет і ставить його так, щоб лінійні і кольорові ритми композиції самі собою впливали на почуття, породжуючи той чи інший настрій. Коли живописець «ставить» свій натюрморт, свідомо групує об'ємні форми у просторі, розраховуючи на певний художній ефект, він робить те саме, що й архітектор, хоч останній компонує «чисті форми», а перший — предмети, форма, колір і пропорції яких відповідають його задуму. Тим-то підхід до натюрморту може бути і «літературний», і «орнаментальний», і «архітектурний». Відповідно до цього натюрморт буває суто декоративним твором, приємним для ока видовищем, або ж розповіддю, причому не тільки про зображений об'єкт, а й про людське життя. Видатні твори цього, здавалося б, «легкого» жанру мають велику притягальну силу. «Мертва природа», відтворена пензлем художника, ніби оживає, одухотворюється.

Ранок на річці

художник: Стопачинський В.